Лесечко Олена

Сепарація! А що це??


time-to-move-out
Останнім часом, досить часто піднімається питання про те, що таке сепарація, як вона проходить? Що можна зробити для того, щоб її полегшити? Тому я вирішила привідкрити цю тему.
Здавалося б, кожен з нас окрема людина. У кожного своя пара рук, ніг, очей та інших парних і непарних частин тіла, а ще у кожного своя голова і думки, що належать саме цій голові. Кожній людській істоті властиво відчувати і переживати, вчиняти дії, одержувати, а іноді й аналізувати досвід.
Тільки в дійсності не кожен з нас належить самому собі. Як би це дивно не звучало, але багато, якщо не більшість, живуть не своїм життям. Задайте собі кілька простих запитань: чи подобається вам те, як ви живете? А, як, до речі ви живете? Чи є у вас відчуття, що так як ви живете, ви б хотіли прожити все ваше життя? Зауважу, що життя у вас одне і прожити не своє, не таке, яке ви б хотіли – було б, як мінімум, прикро.
Як же так виходить, що багато хто з нас не хочуть або не здатні вибрати, не здатні взяти відповідальність за свій вибір, подібно дітям чекають, що хтось прийме за них рішення, дасть рецепт, як правильно робити, навчить або підкаже. Що ж стоїть за цим небажанням дорослішати?
Одна з основних причин це складнощі з сепарацією, тобто відділенням від батьківських фігур, умінням бути самому по собі. Цей процес, до слова, починається далеко не в період пубертату (підліткового віку), набагато раніше, думаю, з моменту народження.Потім дитина вчиться ходити, навчається робити це без матері, спілкується з іншими, знаходить своїми особисті інтереси — все це сепарація. Все так природно, але тим не менш поруч можуть виявитися люди, яких такі зміни будуть сильно турбувати і які всіма силами будуть перешкоджати цим процесам. Зазвичай ці ‘добрі люди’ – мами. Як виглядають мами, які не хочуть дорослішання власних дітей? Портрет приблизно наступний — такі мами не хочуть бачити, що дитина теж людина, інша людина. Вони не в змозі контактувати зі своєю дитиною на рівних. Але чому так?Причин може бути декілька:
1. Висока тривожність. Мамі бачиться, що дитину оточують суцільно одні небезпеки і завдання всього життя таких мам всіляко її від цього життя захистити і оберегти.
2. Неприйняття материнської ролі. Чи хороша я мама? Чи правильно я дію? Зазвичай такі мами самі перебувають у дитячій позиції і чекають від зовнішнього світу, часто від власних мам порад, як поступити. Їм властивий тотальний контроль і дотримання “правильного” виховання.
3. Спроба реалізувати себе в дитині. Дитина, як “нарцистичне розширення батьків” – на нього покладаються всі нереалізовані плани та амбіції батьків, вона сприймається не як окрема особистість, а як інструмент морального самозадоволення дорослого.
Що дає мамам симбіоз з дитиною? Від відчуття стабільності створеного ними союзу до відчуття власної потрібності. Від можливості постійно виявляти турботу до відчуття структурованості свого життя.
Сепарація включає в себе не тільки дорослішання, а й особливе самовідчуття, властиве самостійній людині.
Відомий берлінський психолог І.Хофман виділив кілька типів сепарації, які ми повинні пройти на шляху до остаточного дорослішання:
1. Емоційна сепарація, яка передбачає зменшення залежності від батьківського схвалення чи несхвалення.
2. Аттітюдна сепарація, яка дозволяє перестати оцінювати себе і все навколишнє батьківськими оцінками, міркувати в батьківських категоріях. Просто дитина подорослішала повиненна перестати дивитися на світ очима батьків, а почати виробляти власний погляд і судження, засновані на особистому досвіді.
3. Функціональна сепарація- це вміння забезпечувати себе і існувати фізично окремо від батьківської сім’ї.
4. Конфліктна сепарація підрозуміває появу здатності не відчувати себе нікчемним, тільки через те, що ти відокремився від батьків, вміти жити своїм життям без почуття провини.
На жаль, з боку батька або батьків багато робиться для того, що б відділення не відбулося. Кращий спосіб уповільнити і відстрочити сепарацію – вселити дитині думки про його несамостійності, слабкості, нежиттєздатність. І тоді серед нас виявляються діти які подорослішали і ніби, як би дорослі (принаймні з вигляду) приблизно з наступним самовідчуттям:
1. “Шукаю себе і ніяк не знайду”. Вони постійно шукають себе, міняють види діяльності, ніяк не можуть встати на ноги. Та й не дуже-то прагнуть: батьки все одно не признають ні їх успіху, ні їх самостійності.
2. “Цей світ мене не влаштовує”. Такі підлітки та дорослі можуть пити, буянити, потрапляти в історії, словом, всією своєю біографією демонструвати: дивіться, який я несамостійний, слабкий, кволий.
3. “Я вас боюся”. Діти, яких ще в ранньому віці вдалося переконати, що зовнішній світ (в особі пісочниці, дитячого садка, школи) непоправно небезпечний, можуть страждати соціофобією, їм дуже важко даватимуться контакти з однолітками і дорослими, вони будуть відчувати проблеми зі спілкуванням.
4. “Веду діалог довжиною в життя”. Нарешті, дитина може вступити в нескінченну суперечку зі своїми батьками – вибрати ту ж область професійної діяльності і все життя доводити, що він нічим не гірше. Ці відносини з батьками виявляться більш емоційно насиченим, ніж з будь-якими іншими людьми.
Сепарація- досить складний і, на мій погляд, навіть болісний процес, але дуже необхідний в тому випадку, якщо ваше (саме ваше!) Життя – для вас цінне. Ну що, дорогий читачу, може настав час відділятися? Це тільки початок циклу статей про сепарацію.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Хмаринка позначок

%d блогерам подобається це: