Лесечко Олена


-_1_~1З самого народження дитина дуже прив’язана до батьків і саме цей ресурс дає можливість їй розвиватись повноцінно, бути щасливою. Зараз ця тема вкрай важлива, тому що все частіше батьки через різні причини переривають контакт з дитиною ще у дуже маленькому віці. Взагалі зараз прив’язаність стає скоріше винятком ніж правилом. Не отримавши її в дитинстві, вже дорослі люди шукають її все життя і навіть вимагають у оточуючих, що призводить до неприємних наслідків. Щоб мати змогу дати своїй дитині повноцінний контакт, давайте розглянемо 6 етапів прив’язаності дитини до батьків.
Через аналогію з деревом, ми можемо краще зрозуміти, як шість коренів прив’язаності підтримують процес розвитку та дозрівання і на скільки вони є важливими.
Протягом першого року життя малюк зберігає близькість з матір’ю або батьком через відчуття: через фізичну близькість, через те, що він бачить їхні обличчя, чує їх голоси, відчуває дотики, запахи і смак. Це самий початок.
На другому році життя дитина прив’язується через схожість з матір’ю або батьком. Це двигун становлення мови – дитина намагається говорити так, як ті, до кого він прив’язаний. Таким чином, батьки формують дитину за своїм образом і подобою.
На третьому році життя малюк розуміє, що найкращий спосіб зберігати близькість з батьками – це володіти ними. У цьому віці дитина говорить «моя мама», «мій батько» – виражаючи прив’язаність, слухаючись і стаючи на сторону батьків.
На четвертому році життя дитина хоче бути особливою і важливою для своїх батьків, так як тепер вона відкриває для себе те, що близький той, хто дорогий. В сучасному суспільстві діти не прив’язуються глибоко, якщо вони травмовані занадто довгою або частою розлукою, чи розуміють, що вони не важливі і не особливі для тих до кого прив’язані.
Якщо існують умови для поглиблення прив’язаності, лімбічна система відкривається далі і на п’ятому році життя дитина віддає батькам своє серце, виражаючи любов самими різними способами. Коли серце дитини не належить батькам, вони ніяк не можуть вплинути на її розум.
Якщо і далі все йде так, як задумано природою, на шостому році життя дитина починає ділитися з батьками своїм внутрішнім світом. Для того, щоб ми могли виховувати малюка так, як ми хочемо, діти мають бути сильно до нас прив’язаними. Відповіддю на питання індивідуалізації завжди являться ще більш глибокий рівень прив’язаності, тому що з кожним новим рівнем з’являється все більше простору для розвитку індивідуальності.
Прив’язаність –це той простір, в якіму відбувається психологічний розвиток. Вона служить щитом від зовнішнього стресу, не дає серцю дитини затвердіти, створює простір для становлення особистості, закладає відчуття безпеки, яке дає сміливість для різних починань та звершень і визначає тих, кого дитина слухає, і тих до кого звертається за підтримкою. Коли дитина стає підлітком, йому не треба повставати проти старшого покоління, якщо він має глибоку прив’язаність до батьків, які залишають йому достатньо простору для того, щоб він міг стати самим собою.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Хмаринка позначок

%d блогерам подобається це: