Лесечко Олена


РозлученняРозлучення – це ухвалене рішення людей не бути парою.І не важливо, залишаються вони жити в одній квартирі чи роз’їжджаються на різні континенти, спілкуються один з одним чи ненавидять один одного. Матері часто вважають за краще не травмувати дитину новиною про розлучення й вигадують різні історії про те, що тато працює десь далеко, надсилають від його імені листи, подарунки. Такі матері помиляються, коли думають, що дитина в цій ситуації нічого не розуміє й вірить мамі. Діти дуже добре «читають» усі емоції та почуття, тому що з народження їм доводиться спілкуватися з навколишнім світом і, не знаючи мови, розуміти близьких. Тому для психіки дитини буде меншою травмою довідатися правду, пережити розлучення батьків за допомогою мами й тата, родичів або фахівців-психологів, аніж відчути сильну тривогу та почуття провини за те, що все начебто добре, але батьки в пригніченому стані.

  Одне з найважливіших завдань, яке мають виконати батьки, – знайти правильні слова, інтонації, час для того, щоб сказати дитині про розлучення. Памятайте:  не суттєво, якого віку дитина,їй один рік чи 15.Від того, як ви повідомите новину дитині, залежить,як вона згодом звикатиме до нового, мінливого, тривожного життя, як загалом реагуватиме на розлучення, на тата, маму і саму себе.

       Основні правила поведінки батьків, які розлучаються.

1.    Умовний спокій. Постарайтеся не виплескувати свої почуття в присутності дитини. Це стосується і розмови з дитиною про розлучення, і з’ясування  стосунків між собою. Коли батьки сваряться, вони забувають про дитину, вони зайняті один одним, а дитина при цьому почувається покинутою і непотрібною.

2.    Однакова стратегія інформування дитини про розлучення. Яким би не було ваше розлучення-бурхливим чи спокійним-постарайтеся домовитися, заради дитини, про що  ви будете їй розповідати. Вам слід обговорити причину розлучення, позицію мами й тата, а найголовніше-докладно розповісти дитині про те, що її та вас очікує у майбутньому. Уникайте таких фраз, як «не знаю, що буде далі», «ми ще не вирішили». У дитини має бути чітка картина  майбутнього без найменших сумнівів.

3.    Не звинувачуйте один одного. Усі батьки знають це правило,але не завжди його дотримуються. Пам’ятайте: коли дитина чує, що тато, який запевняв її у своїй любові, виявляється «гадом, котрий нас покинув», вона починає  боятися, що мати її теж покине.

4.    Запевніть дитину у вашій любові й надійності. Якщо один із батьків після розлучення переїжджає в інше місто, а то й країну, чесно зізнайтеся в цьому дитині і постарайтеся зрозуміти, що для неї це велика втрата.

5.    Не давайте дитині надії на возз’єднання родини.

6.    Ніколи не кажіть, що ваше весілля і ваші стосунки були помилкою.

Найчастіше батьки розповідають дитині, що вона з’явилася на світ саме через любов і весілля. Це формує у свідомості дитини таке переконання: «Якщо батьки вважають помилкою свій шлюб, то мене вони теж вважають помилкою».

Навіть якщо ви зробили все правильно, але дитина все-одно  дуже важко переживає розлучення, й ви зауважуєте зміни в її характері та поведінці негайно зверніться по допомогу до фахівця –психолога.

Зміни, що насторожують

1.     Дитина стає агресивною. Часто  реагує на прохання батька чи матері спалахами люті, зневаги, або ігнорує прохання ніби не чує.

2.     Дитина боїться залишатися сама, не вимикає світло на ніч, не хоче нікуди йти без когось із батьків.

3.     Різко знизилась успішність в школі,  дитину більше не приваблюють її улюблені заняття, хобі. Вона багато мовчить, або навпаки, багато кричить, свариться.

4.     Дитина приховує від оточення, що батьки розлучилися. Вона  соромиться розлучення.

5.     Не думайте, що лише негативні зміни є показниками сильного стресу дитини. Про це можуть свідчити і позитивні зміни. Наприклад дитина починає добре вчитися, старанно прибирати в кімнаті(чого раніше не було), дотримуватися всіх правил гігієни. Припиняє огризатися(у підлітковому віці), беззаперечно виконує кожне прохання. Усе це – ознаки сильного страху втратити батьків. З такою дитиною, звісно, легше пережити розлучення. Але для гіпервідповідальних  дітей, які не зляться, розлучення-набагато більша травма, ніж для спонтанних дітей,котрі вміють злитися.

Прислухайтеся до себе. Ваше батьківське серце вам підкаже, як підтримати і втішити дитину.

Інформація запозичена з статті: Ратінська, О. Як говорити з дітьми про розлучення? / О. Ратінська // Психолог дошкілля. – 2012. – № 9 (38). – С. 9-10.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Хмаринка позначок

%d блогерам подобається це: