«Нудьга — це шанс споглядати життя,
а не проноситися через нього стрімголов»
Лін Фрай
Нудьга – стан, викликаний одноманітністю, бездіяльністю, відсутністю розваг, відчуття роздратованого занепокоєння, не визначене бажання: піти туди, не знаю куди, принести те, сам не знаю що. Час тягнеться болісно повільно, і складається враження, що ти у пастці. Але про що саме це нам сигналізує?
Десятки тисяч років тому це неприємне почуття змушувало первісних волохатих людей розселятися по континентах, спробувати добувати вогонь тертям дерев’яної палички або малювати на стінах печери графіті.
Нашому мозку потрібна стимуляція: отримання нового досвіду вивільняє дофамін (важливий елемент системи винагороди). А він, у свою чергу, змушує нас хотіти дослідити, що там далі за парканом? Вченим навіть вдалося виявити ділянку мозку – «центр новизни», вона пов’язана із зонами, відповідальними за навчання і пам’ять. Так, еволюція заповіла нам вчитися, вчитися і ще гортати стрічку друзів.
Нудьга – сигнал, що поруч немає нічого нового. Всі радості ми вже спробували, так що замість приємного дофаминового збудження людина роздратовано озирається, чухає підборіддя і… В такому стані людина не тільки пасивно нудиться, але і проявляє певну активність, яка полягає в бажанні позбутися від дискомфорту.
Можна виділити два типи нудьги: короткочасна і хронічна. Перша, пов’язана з участю в «нудній» події. Короткочасний стан нудьги є нормою. Це лише сигнал оповіщення організму. Хронічна нудьга – це відсутність контакту зі своїми бажаннями, їх невдоволеність, що призводить до стану внутрішньої незадоволеності, роздратування і «голоду» за враженнями та розвагами.
Зрозуміло, ми не завжди можемо урізноманітнити своє життя екстремальними розвагами. Іноді доводиться якось виживати без цього. Наприклад, на роботі такий парадокс: з одного боку, перед нами ставлять завдання, які вимагають прояву наших знань і навичок, що повинно автоматично повинно робити нас сильними й задоволеними. А ось у вільний час ніякі блискучі можливості не задіяні, наприклад: стежачи за сюжетом серіалу, ми повинні здаватися собі слабкими і сумними. Це те, до чого нас змушують прагнути. Адже відпочивати – здорово, а робота – прикра необхідність, примус.
Вихід з потокового стану може відбуватися через невідповідність завдання рівню виконавця. Саме тому складність роботи повинна бути такою, щоб людина відчувала, що вона здатна впоратися з нею – треба тільки злегка натиснути і напружитися. Якщо ж справа здається нам не по зубах, радість від звершень не з’явиться, завадить тривога. І навпаки – коли завдання дуже просте і одноманітне, кожен може поринути в нудьгу. В ідеалі було б добре, щоб складність наших проєктів весь час зростала, і ми, відповідно, «росли», тоді є всі шанси налаштувати свідомість таким чином, щоб отримати задоволення від роботи.
Вкотре вчені доводять, що в світі нічого не буває просто так: у нудьги є своє призначення. Виявляється, дивовижні осяяння добре ростуть на сірому ґрунті нудьги. Розглядаючи візерунок з тріщини на підвіконні, ми запускаємо нашу уяву в політ до далеких світів, мозок стрімко шукає стимул, перестрибуючи від споглядання підвіконня в глибини підсвідомості, сплутаних спогадів і неясних асоціацій, так в нашій голові створюються різні несподівані зв’язки. Нудьга стоїть за цікавістю. Вона змушує шукати нові цілі, досліджувати нові території або ідеї. Без здатності до нудьги люди ніколи не досягли б нинішніх висот – завдяки їй уява стає розкутою, людина може вибратися зі звичних меж і почати думати інакше. Зв’язок між креативністю і нудьгою не здається такою вже дивиною, якщо уявити світ, в якому все виглядає хвилюючим: мурашки по тілу, коли побачив дивну форму калюжі; щасливий, почувши клаксон велосипеда; в екстазі, відчувши запах акації. Якщо людина відчуває все так гостро, то потім за всіма законами жанру вона має впасти в апатичну зневіру.
І навпаки – творчий підхід як особливе бачення і відчуття світу зріє в коконі нудьги. Індустрія розваг намірилася наповнити весь наш вільний час радощами та втіхами. І чим далі, тим насиченішими і яскравішими стають ці радощі. Ми опиняємося в ролі жертв «інфляції задоволення», що супроводжує ескалатор зростаючих очікувань. Він рухається з прискоренням: ще трохи – і віртуальна реальність зовсім позбавить нас можливості включати мозок.
Тому, дайте собі право понудьгувати, «потупити», поблукати у своєму розумі, сповільниться, заглянути всередину себе. Свідомо поспостерігайте за своєю нудьгою, спробуйте зрозуміти, для чого вона прийшла.
І якщо у світі є щось неймовірно сумне, не можна виключати, що воно насправді приносить користь.
Як зрозуміти себе і світ? Журнал «Ніж»: за статтею Інни Прибори
